Моя бабуся завжди любила повторювати, що кава має бути чорною як ніч, міцню як смола і солодкою як поцілунок. А отже повинна бути щойно приготованою і обов’язково заварною. Що ж стосується Львова, то вона ще може бути з корицею або перцем, медом або ваніллю, з морозивом влітку або ромом зимою. Може бути дуже різною, але завжди особливою. Львівські кав’ярні заслуговують особливої уваги, і, мабуть, тому завжди так приємно читати, коли в різноманітних туристичних і не дуже журналах пишуть, що у Львові «must have» це зайти в котрусь з львівських цукерень, випити кави і з’їсти не одне тістечко, без жодних думок про зайві калорії.
Кава зранку, щоб прокинутись, в обід, щоб не заснути в процесі роботи, ввечері на побаченні чи як завершення вечері, ну і серед ночі, коли дуже треба не спати ще хоча б кілька годин. Цікаво, чи проводив хтось дослідження з приводу того скільки пересічний українець випиває кави за життя. Але я точно знаю, що львів’яни п’ють її набагато більше.
Без сумніву, кава це завжди кава, незалежно від того чи це капучіно з Старбакс, чи розчинний Якобс в пластиковій склянці, десь дорогою на роботу. Але кава, з щойно змелених зерен, запах яких заповнює весь дім, кава зварена в мідній джезві, або ж зварена на піску в котрійсь з львівських кав’ярень, — це щось зовсім інше, — як насправді чорна ніч і поцілунок коханої людини.